Логотип ZdravoE

Деконгестанти при хронічному риносинуситі

Деконгестанти при хронічному риносинуситі

Використання топічних деконгестантів має теоретичний потенціал для зменшення набряку слизової оболонки шляхом індукції вазоконстрикції. Однак тривале застосування може призвести до медикаментозного риніту і погіршення симптомів закладеності носа при припиненні прийому деконгестантів.

Назальні деконгестанти самі по собі не впливають на розміри поліпів у носі.

Було проведено два РКД для оцінки впливу деконгестантів для місцевого застосування на лікування ХРС. Кірцреесакул зі співавт. в ДСПКД оцінювали адитивний ефект введення оксиметазоліну при назальній стероїдній терапії та чи розвивається набряклість після лікування оксиметазоліном у 68 пацієнтів із хронічним риносинуситом з поліпозом носа. Пацієнти були випадковим чином розподілені у співвідношенні 1:1 для отримання або оксиметазоліну плюс назального спрею фуроату мометазону (MFNS), або плацебо плюс MFNS, по два вприскування в одну ніздрю два рази в день з інтервалом у п'ять хвилин між кожним прийомом ліків протягом чотирьох тижнів. Усіх пацієнтів потім лікували MFNS, по два вприскування в одну ніздрю два рази в день протягом двох тижнів. Через чотири тижні після початку лікування група, що отримувала оксиметазолін-MFNS, продемонструвала значно більше покращення щодо закладеності носа, гіпосмії, пікової швидкості інспіраторного носового потоку (PNIF), часу назального мукоциліарного кліренсу (NMCCT) та загальної кількості поліпів у носі (NPS), аніж в групі, що приймала плацебо-MFNS. Протягом двох тижнів, протягом яких усі пацієнти отримували тільки MFNS, в обох групах спостерігалося постійне покращення усіх вихідних змінних, але в групі, що приймала оксиметазолін-MFNS, усе ще спостерігалося значно більше покращення щодо закладеності носа, гіпосмії, NMCCT і загального NPS, але не PNIF, ніж у групі, що приймала плацебо-MFNS у кінці дослідження. Після чотирьох тижнів лікування оксиметазоліном не спостерігалося ознак відновлення застою. Це відсутність відновлення застою, коли назальні деконгестанти комбінуються з назальними кортикостероїдами, також було показане в двох дослідженнях алергічного риніту, де лікування протягом 2-4 тижнів комбінацією назального деконгестанту і кортикостероїдів було ефективнішим, аніж одними назальними кортикостероїдами, і не показало відновлення застою.

У другому дослідженні Хамфриса та співавт. порівнювалася ефективність деконгестанту для місцевого застосування, ксилометазоліну та спрею із сольовим розчином у 47 пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді після функціональної ендоскопічної хірургії навколоносових пазух. Показники симптомів за ВАШ після операції щодо закладеності носа, ринореї, болю, втрати нюху і кровотечі, оцінені на 10-й день після операції, не показали будь-яких відмінностей між групами.

Існує одне невелике дослідження пацієнтів з хронічним риносинуситом з поліпозом носа, яке демонструє значно кращий ефект від оксиметазоліну в поєднанні з MFNS (назальний спрей мометазону фуроату), аніж тільки від MFNS, без сприяння відновлення набряклості. Ці результати узгоджуються з ефектами, що спостерігаються при лікуванні алергічного риніту, де комбінований прийом назальних кортикостероїдів з деконгестантом також, ймовірно, запобігає відновленню набряклості. У ранньому післяопераційному періоді ефекту від ксилометазоліну, в порівнянні з сольовим розчином, не спостерігалося(155). У цьому огляді був виявлений низький рівень впевненості в тому, що додавання назального деконгестанту до інтраназальних кортикостероїдів покращує симптоматику при ХРС. Хоча в цьому дослідженні не був показаний ризик відновлення набряклості, координаційна група EPOS2020 в цілому не рекомендує використовувати назальні деконгестанти при ХРС. У ситуаціях, коли ніс сильно закладений, можна розглянути варіант тимчасового додавання назального деконгестанту до лікування назальними кортикостероїдами.