Деконгестанти при хронічному риносинуситі

Використання топічних деконгестантів має теоретичний потенціал для зменшення набряку слизової оболонки шляхом індукції вазоконстрикції. Однак тривале застосування може призвести до медикаментозного риніту і погіршення симптомів закладеності носа при припиненні прийому деконгестантів.

Назальні деконгестанти самі по собі не впливають на розміри поліпів у носі.

Було проведено два РКД для оцінки впливу деконгестантів для місцевого застосування на лікування ХРС. Кірцреесакул зі співавт. в ДСПКД оцінювали адитивний ефект введення оксиметазоліну при назальній стероїдній терапії та чи розвивається набряклість після лікування оксиметазоліном у 68 пацієнтів із хронічним риносинуситом з поліпозом носа. Пацієнти були випадковим чином розподілені у співвідношенні 1:1 для отримання або оксиметазоліну плюс назального спрею фуроату мометазону (MFNS), або плацебо плюс MFNS, по два вприскування в одну ніздрю два рази в день з інтервалом у п'ять хвилин між кожним прийомом ліків протягом чотирьох тижнів. Усіх пацієнтів потім лікували MFNS, по два вприскування в одну ніздрю два рази в день протягом двох тижнів. Через чотири тижні після початку лікування група, що отримувала оксиметазолін-MFNS, продемонструвала значно більше покращення щодо закладеності носа, гіпосмії, пікової швидкості інспіраторного носового потоку (PNIF), часу назального мукоциліарного кліренсу (NMCCT) та загальної кількості поліпів у носі (NPS), аніж в групі, що приймала плацебо-MFNS. Протягом двох тижнів, протягом яких усі пацієнти отримували тільки MFNS, в обох групах спостерігалося постійне покращення усіх вихідних змінних, але в групі, що приймала оксиметазолін-MFNS, усе ще спостерігалося значно більше покращення щодо закладеності носа, гіпосмії, NMCCT і загального NPS, але не PNIF, ніж у групі, що приймала плацебо-MFNS у кінці дослідження. Після чотирьох тижнів лікування оксиметазоліном не спостерігалося ознак відновлення застою. Це відсутність відновлення застою, коли назальні деконгестанти комбінуються з назальними кортикостероїдами, також було показане в двох дослідженнях алергічного риніту, де лікування протягом 2-4 тижнів комбінацією назального деконгестанту і кортикостероїдів було ефективнішим, аніж одними назальними кортикостероїдами, і не показало відновлення застою.

У другому дослідженні Хамфриса та співавт. порівнювалася ефективність деконгестанту для місцевого застосування, ксилометазоліну та спрею із сольовим розчином у 47 пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді після функціональної ендоскопічної хірургії навколоносових пазух. Показники симптомів за ВАШ після операції щодо закладеності носа, ринореї, болю, втрати нюху і кровотечі, оцінені на 10-й день після операції, не показали будь-яких відмінностей між групами.

Існує одне невелике дослідження пацієнтів з хронічним риносинуситом з поліпозом носа, яке демонструє значно кращий ефект від оксиметазоліну в поєднанні з MFNS (назальний спрей мометазону фуроату), аніж тільки від MFNS, без сприяння відновлення набряклості. Ці результати узгоджуються з ефектами, що спостерігаються при лікуванні алергічного риніту, де комбінований прийом назальних кортикостероїдів з деконгестантом також, ймовірно, запобігає відновленню набряклості. У ранньому післяопераційному періоді ефекту від ксилометазоліну, в порівнянні з сольовим розчином, не спостерігалося(155). У цьому огляді був виявлений низький рівень впевненості в тому, що додавання назального деконгестанту до інтраназальних кортикостероїдів покращує симптоматику при ХРС. Хоча в цьому дослідженні не був показаний ризик відновлення набряклості, координаційна група EPOS2020 в цілому не рекомендує використовувати назальні деконгестанти при ХРС. У ситуаціях, коли ніс сильно закладений, можна розглянути варіант тимчасового додавання назального деконгестанту до лікування назальними кортикостероїдами.