Основні принципи лікування синуситів у дітей

Синусити є одним із найпоширеніших захворювань ЛОР-органів. У дітей особливо велика питома вага гайморитів і гаймороетмоідіта, що пов'язано з особливістю будови навколоносових пазух і їх відносно малими розмірами в дитячому віці. Це і призводить до того, що значна частка ГРВІ супроводжується запаленням в гайморових пазухах і клітинах гратчастого лабіринту. Синусити і раніше поділяються на гострі, затяжні, тобто триваючі до 3 місяців, і рецидивні - виникають від двох до чотирьох разів на рік. Хронічними вважаються процеси, тривалість перебігу яких перевищує 3 місяці. Особливу групу захворювань навколоносових пазух складають хронічні синусити, які супроводжують хронічні неспецифічні захворювання легенів інфекційно-запального генезу.

Провідна роль в етіології гнійних синуситів незалежно від форми належить трьом мікроорганізмам - Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae і Moraxella catarrhalis. Отже, починаючи етіотропне лікування до отримання результатів мікробіологічного дослідження і не маючи будь-якими додатковими відомостями з анамнезу, що вказують на іншу етіологічну природу синуситу, має сенс орієнтуватися на чутливість до антибіотиків саме цих мікроорганізмів.

У той же час при загальних принципах терапії клінічні відмінності перебігу синуситів визначають різницю в тактиці лікування в цілому і у виборі конкретних препаратів зокрема.

Лікування синуситів включає в себе кілька етапів, провідна роль кожного з яких визначається ступенем тяжкості і перебігом захворювання.

При легкому перебігу з терапевтичної схеми часто можна виключити системні антибіотики і спробувати вести хворого, покладаючись тільки на топічні лікарські засоби і фізіотерапію. До речі, за даними багатоцентрового дослідження 2001 року, проведеного американськими вченими, призначення антибактеріальних препаратів для лікування легкої форми гострого синуситу, не є доцільним. [5, 6].

Як показує наша практика, так само як і дані різних зарубіжних дослідників, застосування судинозвужувальних, антисептичних та імуностимулюючих засобів в комплексі з промиваннями навколоносових пазух методом переміщення, а також з фізіотерапією, виявляється цілком достатньо для лікування гострого синуситу (за умови адекватного взаєморозуміння лікаря і пацієнта).

На сьогодні є досить широкий вибір судинозвужувальних засобів, кілька відрізняються за механізмом дії. Основні з них – ксилометазолин і оксиметазолин. Переважно використовувати аерозольні форми, оскільки спрей рівномірніше розподіляється по слизовій оболонці носа, що створює більш виражений терапевтичний ефект. У стадії вираженої ринореї, особливо при гнійному характері виділень, не варто застосовувати антиконгестанти на масляній основі, оскільки вони дещо знижують функцію миготливого епітелію слизової оболонки носа і навколоносових пазух, тим самим ускладнюючи відтік патологічного вмісту.

Особливої згадки заслуговують хронічні синусити, які супроводжують хронічні неспецифічні захворювання легенів. Поза загостренням при даній патології додаткового лікування не потрібно. Загострення синуситу рідко буває ізольованим і зазвичай супроводжує загострення основного захворювання. Як правило, тяжкість стану хворого також визначається перебігом легеневого процесу, а синусит є проявом загальної патології респіраторного тракту. Тому лікування синуситу проводиться за звичайною схемою з тією різницею, що антибактеріальне лікування призначається обов'язково з урахуванням антибіотикограми. Якщо етіотропну терапію все ж доводиться починати до отримання результатів мікробіологічного дослідження, то слід пам'ятати про значне участю в інфекційному процесі анаеробів і вибирати антибактеріальні препарати з вираженою протианаеробною активністю.

Таким чином, ефективність лікування синуситів залежить від адекватно обраної терапевтичної схеми, своєчасного і правильного призначення антибактеріальних засобів, а також взаєморозуміння лікаря і пацієнта.

Література.

Бєлобородова Н. В. До питання про ін'єкції антибіотиків в практиці дільничного педіатра // Дитячий лікар, № 4, 1999..
Гаращенко Т.І., Богомильский М.Р., Радциг Є.Ю., Сквира І.Є., Стребкова О.А., Ягольнікова О.В. Профілактика і лікування інфекцій верхніх дихальних шляхів у дітей // Лікуючий лікар, № 10, 2001..
Страчунский Л. С., Богомильский М. Р. Антибактеріальна терапія синуситів у дітей // Дитячий лікар, № 1, 2001..
Страчунский Л. С., Каманін Є. І. Антибактеріальна терапія інфекцій в оториноларингології // РМЗ, т. 6, № 11, 1998..
Bartlet J. G. Managment of Upper respiratory tract. In: Antibiotics and Chemotherapy. Ed by F. O. Grady e.a. 7-th ed. N-Y e.a., 1997.: 674-680.
Garbutt J. M., Goldstein M., Gellman E., Shannon W., Littenberg B. A randomized, placebo-controlled trial of Antimicrobial treatment for children with clinically Diagnosed Acute Sinusitis // Pediatrics Vol. 107, № 4, 2001..