У педіатричній практиці синусити складають 28–30% серед захворювань верхніх дихальних шляхів. Серед різних запальних захворювань навколоносових пазух (ННП) лідерство зберігає гострий риносинусит (РС). У переважній більшості випадків він є ускладненням гострої респіраторної вірусної інфекції.Згідно з останніми Європейськими погоджувальними документами, РС в педіатричній практиці пропонується визначати як запалення порожнини носа і ННП, що характеризується двома або більше симптомами, одним з яких повинен бути або закладеність носа, або виділення з порожнини носа (передні/задні), а крім цього можуть бути присутніми:
біль/тиск в ділянці всієї навколоносової пазухи або кашель;
ендоскопічні ознаки (поліпи в порожнині носа і/або слизисто-гнійні виділення в середньому носовому ході та/або набряк і обструкція середнього носового ходу);
КТ-зміни слизової оболонки в області остіомеатального комплексу та/або навколоносової пазухи. За тривалістю РС вважається гострим, якщо повне вирішення всіх симптомів настає протягом 12 тижнів, або хронічним, якщо симптоми зберігаються більше 12 тижнів. Згідно EPOS 2012, гострий риносинусит включає вірусний РС (або застудний, тобто фактично аналог ГРВІ), післявірусний РС і бактеріальний. Діти з післявірусним РС бактеріальної етіології становлять від 0,5 до 2%. Найбільш часто (65,8%) запальний процес локалізується в верхньощелепних (гайморових) пазухах, на другому місці ґратчасті лабіринти (18%) і дещо рідше запалюються лобні пазухи (15,3%). У переважній більшості випадків (66,5%) виявляється моносинусит. При гострому вірусному риносинуситі тривалість симптомів (обструкція або закладеність носа, нежить, лицьова біль/тиск і кашель) не більше 10 днів. Гострий післявірусний риносинусит характеризується підвищенням тяжкості симптомів після 5 днів хвороби або наявністю їх протягом 10 днів, але не більше 12 тижнів. Гострий бактеріальний риносинусит, за даними EPOS (2012), діагностують у дітей при наявності не менше 3 перерахованих нижчесимптомів:
безбарвні виділення (в одностороннім переважанням) і гнійні виділення в порожнині носа;
локальний біль, переважно односторонній;
лихоманка вище 38°С;
підвищення ШОЕ і/або підвищення сироваткової концентрації С-реактивного білка;
погіршення стану після початку хвороби («double sickening»–дві хвилі).
Серед найбільш частих збудників гострого бактеріального риносинуситу у дітей більшість зарубіжних авторів виділяють Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis. Деякі дослідники додають до цього списку ще Streptococcus pyogenes u anaerobes. Досить нелегкою є диференціальна діагностика у дітей у віці до 1 року між ГРІ та гострим бактеріальним риносинуситом. В основі лікування бактеріального риносинуситу лежить антибактеріальна терапія, яка не є необхідною при вірусній природі риносинуситу або при банальному епізоді ГРІ.
В даний час загальноприйнятою є точка зору, що риніт і синусит, як правило, перебігють одночасно, так як слизова оболонка порожнини носа і навколоносових пазух у поєднанні з глотковим мигдаликом являють собою єдину функціональну систему. Встановлено кореляцію вираженості запалення в навколоносових пазухах і носовій порожнині. Оскільки переважна більшість риносинуситов маютьвірусну природу, вони не потребують проведення системної антибактеріальної терапії. У більшості випадків призначаються противірусні препарати, дія яких заснована на пригніченні реплікації вірусів. Сучасний підхід до лікування гострих форм риніту передбачає призначення топічних деконгестантів і іригаційно-елімінаційної терапії. Основними принципами вибору препарату для лікування гострого риніту є те, що препарат не повинен завдавати морфологічного чи функціонального пошкодження слизової оболонки навіть при тривалому застосуванні, не мати ніяких системних ефектів, не порушувати активність миготливого епітелію.
Симптом | ГРВІ | ГБРС |
Закладеність носу | +++ | +++ |
Чхання | +++ | - |
Біль у горлі | +++ | - |
Міалгія | +++ | - |
Серозні або слизисті виділення із носу | +++ | + |
Гнійні виділення з носу та/або в ротоглотку | + | +++ |
Відчуття важкості/тиску в обличчі | + | +++ |
Біль в обличчі з іррадіацією в зуби/вуха | - | +++ |
Болючість при пальпації навколоносових синусів | - | ++ |
Гіпосмія/аносмія | ++ | ++ |
Підвищення температури тіла | ++ | ++ |
Головний біль | ++ | +++ |
Кашель | ++ | + |
Нездужання | +++ | +++ |
За існуючою класифікацією всі адреноміметики прийнято розділяти на системні (які не застосовуються в педіатрії) і топічні –короткої, середньої та тривалої дії. До назальних деконгестантів відносяться α-1-адреноміметики (феніледрін (епінефрин),); α-2-адреноміметики (оксиметазолін, ксилометазолін, галазолін, нафазолін, інданазоламін); α-1 + α-2-адреноміме-тики (псевдоефедрин, фенілпропаноламін); α + β-адреноміметики (адреналіну гідрохлорид). Застосування топічних деконгестантів дозволяє впливати безпосередньо на слизову оболонку носа, звужуючи розташовані в ній кровоносні судини і тим самим усуваючи утворення слизу, гіперемію і набряк тканин, що призводить до зменшення вираженості симптомів риніту ізакладеності носа, а також віднов-лення прохідності носових ходів і євстахієвої труби.
У вітчизняних протоколах з лікування грипу та інших ГРВІ при закладеності носа у дітей до 6 місяців рекомендовано зволожувати слизову оболонку носа фізіологічним розчином натрію хлориду, а судинозвужувальні назальні краплі можна призначати тільки дітям старше 6 місяців, але застосовувати їх не довше 3 днів. Слід зазначити, що практично всі речовини, які потрапили на слизову оболонку носа, відразу ж всмоктуються і через кілька хвилин виявляються в кровоносному руслі, тому вони здатні надавати системну несприятливу дію.