Своєчасне визначення інсульту критично важливе, адже коли вдається діагностувати цей стан протягом перших 3-6 годин, вдається якомога швидше почати належне екстрене лікування. Відповідно, шанси такого пацієнта на одужання без суттєвих наслідків (на кшталт втрати фізичних та розумових навичок) істотно підвищуються.
Незважаючи на те, що прояви інсульту залежать від ділянки головного мозку, що постраждала від кисневого голодування, все ж таки визначено загальні симптоми цього стану. Передусім інсульт може проявлятися слабкістю в кінцівках, втратою чутливості, порушеннями координації рухів і ходи, асиметрією особи. Зазвичай на тлі різкого підвищення артеріального тиску, фізичного навантаження або стресу виникають головний біль, запаморочення. Людину починають дратувати різкі звуки, яскраве світло, може трапитися епізод блювоти, виникає характерне відчуття «мурашок по шкірі».
Потрібно негайно викликати швидку допомогу при наступних – найбільш специфічних для інсульту – симптомах:
Симптоми інсульту можуть варіюватися від пацієнта до пацієнта. Втім, прояви інсульту, зазвичай, об’єднує одна спільна риса: вони застигають своїх жертв зненацька: в один момент людина прекрасно себе почуває, а через мить настає слабкість, оніміння, втрата мовлення або зору.
У випадку, якщо ви спостерігаєте у когось поряд подібні симптоми, негайно зверніться за медичною допомогою. Інсульт – це надзвичайний \ екстрений випадок, коли гаяти не можна ані хвилини: чим швидше забезпечити постраждалому лікування, тим більше ймовірність того, що його життя врятують, а наслідки нападу мінімізують. В такій ситуації важливий кожен момент. Зафіксуйте точний час, коли ви вперше помітили ці симптоми, та повідомте його медичним працівникам – ця інформація їм знадобиться для того, щоб прийняти обґрунтоване рішення щодо варіантів лікування інсульту.
При діагностиці також враховують фактори ризику розвитку інсульту, котрі передусім включають гіпертонію (високий кров'яний тиск), попередній інсульт, куріння, цукровий діабет і серцево-судинні захворювання.
Медичні фахівці відзначають, що раптовий сильний головний біль, який, як здається хворому, виникає безпідставно, може бути одною вірогідною ознакою того, що у людини стався інсульт. Так, часто інсульти не супроводжуються болем, тому цей стан не викликає занепокоєності у пацієнтів. Проте відсутність болю не означає, що вірогідність інсульту можна відкинути, особливо коли наявні перелічені вище симптоми. Навіть якщо такі прояви швидко зникнуть, потрібно звернутися по допомогу.
Також слід знати, що ознаки інсульту можуть тривати лише кілька хвилин. Ці короткі епізоди – транзиторні ішемічні атаки (ТІА) або «мікроінсульти», які необхідно сприймати всерйоз, оскільки вони, як правило, є передвісниками серйозних проблем. Люди, у яких відзначалися симптоми TIA, безумовно мають підвищений ризик інсульту, і це потрібно враховувати.
Коли мова заводиться про пацієнтів, які пережили інсульт, традиційно неврологи концентрують свої зусилля на відновленні рухових функцій таких хворих. Вважається, що максимально швидке і повне відновлення моторики дозволяє уникнути їм втрати працездатності та швидше адаптуватися до побуту і соціуму.
Тим часом, зниження когнітивних функцій, які стають помітними у значної частки пацієнтів, які перенесли інсульт, є однією з причин деменції, яка призводить до повної втрати здатності до самообслуговування і інвалідності. Для таких дисфункцій в західній медицині навіть існує окремий термін – постінсультні когнітивні порушення (Post-Stroke Cognitive Impairment, PSCI). Діапазон проявів постінсультних когнітивних порушень та їхня поширеність варіюють. Згідно за різною статистикою, PSCI діагностуються у 20-80% пацієнтів, які перенесли ішемічний інсульт, хоча точна цифра залежить від безлічі факторів (насамперед, з урахуванням критеріїв діагностики, різниці між країнами, расами тощо). При цьому ключові механізми розвитку постінсультних когнітивних порушень не вивчені в деталях. Проте відомо, що певний внесок у патогенез PSCI вносять нейроанатомічні ураження в таких ділянках головного мозку, як гіпокамп і біла речовина, а також церебральні мікрокрововиливи – ці чинники згубно впливають на вищу нервову діяльність як окремо, так в комбінації. Незважаючи на недостатньо глибоку вивченість цього питання, десятиліття клінічної неврологічної практики все ж дозволили визначити найбільш перспективні стратегії ведення таких пацієнтів, котрі дозволяють уникнути або, принаймні, уповільнити прогресування проявів когнітивного зниження.